Під час терапевтичної сесії терапевт створює атмосферу, в якій дитина може розкрити свої можливості, і це дає потрібний ресурс, щоби «зрушити з місця». Поступово діапазон дій дитини буде розширюватися, і відбуватиметься це не тому, що так хоче терапевт, а тому, що УСЕ, що робить дитина – апріорі правильно, само по собі. Це формує в дитини стратегію успішності, знижує рівень тривоги, створює довірливий простір, у якому в певний момент виникає бажання спробувати щось нове – рух, інструмент, стратегію поведінки… Використовуючи різноманітні техніки терапевт дає можливість дитині стати видимою та почутою, відчути себе. Музика невербальна (така, що не говорить словами), за її допомогою можна «висловити» і гнів, і здивування та радість,і це дає неймовірне відчуття того, що «МЕНЕ РОЗУМІЮТЬ»!
Існує така форма роботи – у тріаді. На таких заняттях один із батьків присутній разом із дитиною. Особливість полягає в тому, що мама чи тато стають АКТИВНИМИ учасниками процесу, а терапевт – провідником, чиїм завданням є «повернення мами/тата дитині».
Можливо, це звучить дивно, проте, за численними особливими потребами батьки дуже часто «не бачать» своєї дитини. Це стається через те, що вони виконують функцію «фахівців», які повинні вдома працювати над розвитком, навчанням, виконанням «домашніх завдань» від фахівців, які займаються з дитиною. І за цією каруселлю завдань втрачається така важлива та необхідна роль як «мама/тато». Адже любов батьків – безумовна, така, що приймає, дозволяє БУТИ! Звісно, це не означає, що не потрібно займатися з дитиною, це означає, що у всьому потрібно мати міру, шукати баланс.
Дуже часто батьки дітей з особливими освітніми потребами чують, що їхня дитина НЕ може, НЕ уміє, НЕ робить, але так рідко та мало чують про те, що вона МОЖЕ, УМІЄ, РОБИТЬ! Це призводить до того, що батьки поступово набувають «медичного» бачення своєї дитини, де спочатку бачать діагноз/проблеми, а потім – дитину.
Під час роботи у тріаді терапевт повертає бачення «соціальне», де СПОЧАТКУ бачать ДИТИНУ, а потім – діагноз/проблеми. На таких заняттях батьки вчаться бачити, що їхня дитина МОЖЕ, УМІЄ, РОБИТЬ, яких успіхів досягає. Бо саме тут створюється простір, де вони можуть побачити та почути свою дитину:знайти можливість взаємодіяти, спілкуватися, коли немає мовлення; танцювати – коли немає руху; гратися – коли немає тривалого контакту, і цінувати НАЙВАЖЛИВІШЕ, що повинно бути у батьків та дитини – ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД СПІЛЬНО ПРОВЕДЕНОГО ЧАСУ!
