Підлітковий вік сам по собі – психоемоційно важке кризове явище. Гормональні хвилі на тлі кардинальних змін щодо соціального статусу (коли разом із правами та свободами в наборі придбавається оберемок відповідальності за своє життя та свої вибори) природно спричиняють високий рівень тривоги, оскільки це незнайомі й невідомі терени, а досвіду проживання дорослого життя ще немає. Це період, коли молоді особи ніби однією ногою ще в дитинстві, а іншою – вже в дорослому житті. І в такому «шпагаті» щонайменше дуже дискомфортно, а часто – страшно і боляче. Якщо ж до цього додається відсутність навичок здорового подолання стресового навантаження, підліткам може бути надто важко впоратися з труднощами віку: неприйняттям, помилками, розривами стосунків, проблемами в навчанні чи сім’ї.
У такому випадку щоб підтримати підлітків, коли, наприклад, стався розрив романтичних стосунків, замість фрази «У тебе ще багато таких закоханостей буде», варто сказати: «Схоже, що це сильне почуття, таке, якого раніше ти в своєму житті не відчував / не відчувала. Я поруч, якщо захочеш поговорити».
Якщо виникають проблеми зі спілкуванням, то замість “Нічого страшного, знайдеш інших друзів”, можна сказати “Так трапляється в житті, що ми втрачаємо дорогих нам людей. Я тільки можу уявити, як тобі непросто зараз”.
Ідеальними батьками бути важко. Ми всі маємо свій багаж різнобарвного життєвого досвіду, який так чи інакше впливає на наш спосіб побудови стосунків. Досвід минулих поколінь передав нам у спадок надання пріоритетності у процесі виховання дитини піклуванню про фізичне здоров’я (нагодувати, тепло одягнути) та про освіту (надати достатні академічні знання). І так історично склалося, що превентивна турбота про психічне здоров’я опинилася у сфері власного розсуду батьків, які часто просто не знають, як правильно це робити, саме тому, що і їх цьому не навчали.
Часто підлітки поводяться демонстративно. Це для них можливість бути нарешті почутими. Так, ніби залишився єдиний, саме такий спосіб повідомити, а точніше прокричати про масштаб і глибину їхнього болю. Справді, підлітки, занурюючись у свій «кокон», з якого з часом мають вивільнитися, проживши кардинальну трансформацію, часто стають більш замкненими, менше говорять і діляться переживаннями, навіть якщо раніше були відкритими. І таку поведінку неважко хибно розцінити як відсутність потреби в близькому спілкуванні.
Однак саме в цей момент їм найбільше потрібне відчуття, що їх люблять, цінують, що їх та їхні почуття розуміють та приймають, що їм готові надати підтримку й турботу тоді, коли це потрібно.
Якщо цього відчуття нема, серед іншого, може розвинутися депресія. Депресія є одним із основних факторів, що призводять до розвитку суїцидальної поведінки у молоді. Згідно з дослідженнями, близько третини жертв суїциду серед молоді мали клінічну депресію або інші психічні розлади. До безпосередніх факторів ризику належить також зловживання психоактивними речовинами, фізіологічні зміни, пов’язані з підлітковим віком, або тривала хвороба.
До «тривожних дзвіночків» належать:
– усні чи письмові (в соцмережах) повідомлення безпосередньо про суїцид. Наприклад «я більше не створюватиму нікому проблем», «я покінчу з цим життям»;
– вживання алкоголю або наркотиків;
– відчуття безпорадності та безнадії стосовно якоїсь ситуації;
– прояви ризикованої або саморуйнівної поведінки.
Також сюди можна додати прояви, які загалом є типовими для підліткового віку: зменшення рівня спілкування (соціалізації) та зростання бажання бути наодинці; значні коливання настрою; зміни у звичному життєвому ритмі, зокрема режимі харчування та сну.
Що варто робити батькам превентивно, щоб запобігти нещасним випадкам та вберегти своїх дітей? Говорити про психічне здоров’я та суїцид, цікавитися, що відбувається з дитиною, якщо помічаєте в дитини смуток, тривогу, апатію тощо. Допомагає також уважне слухання та пропозиція допомогти. Батькам важливо звертати увагу і на слова дитини, і на поведінку, заохочувати дитину до здорового способу життя (насамперед, своїм прикладом), проведення часу з сім’єю чи друзями.
Думки про те, що з цим новим, невідомим дорослим життям, яке лякає, легше буде не зустрічатися зовсім, – досить поширені серед підлітків. Вони так і можуть залишитися думками або фантазіями про те, як будуть побиватися та горювати рідні, якщо щось трапиться. Але за умови наявності одного або кількох супутніх факторів ризику та відсутності вчасної допомоги, такі думки, на жаль, можуть перейти в дії.
До факторів, які підвищують ризик суїциду у дитини, крім безпосередньо розладів ментального здоров’я, належать і певні життєві обставини, зокрема усиновлення (удочеріння); втрата друзів чи членів родини або труднощі у стосунках з ними; сімейна історія ментальних розладів, суїциду чи дій, які могли призвести до суїциду; досвід фізичного чи сексуального насильства, психоемоційного насильства чи булінгу; доступ до засобів, за допомогою яких можливо здійснити суїцид, наприклад, зброя чи медикаменти.
Варто пам’ятати, що уявлення підлітків про доросле життя можуть бути різними, можуть тривожити й лякати. Крім того, підлітки справді можуть не усвідомлювати, що суїцид є безповоротною реакцією, а не рішенням у відповідь на короткострокові труднощі. Саме тому так важливо говорити з дітьми про суїцид, засвідчувати їм свою готовність допомогти та запевняти їх у тому, що разом ви можете подолати будь-які труднощі.
Якщо батьки мають підозру щодо суїцидальних намірів дитини, то одразу потрібно з нею про це говорити, не боятися, що ці розмови можуть підсилити суїцидальні ідеї. Варто також розпитати про почуття дитини, не знецінювати труднощі, з якими дитина стикається; уважно слухати та запевнити дитину в своїй любові. І, звичайно, звернутися по професійну допомогу до психіатра, психолога.
Дорослим важливо розуміти, що у внутрішньому світі підлітка нема напівтонів, світосприйняття загострене, емоції на максимумі. Підлітків «хитає та перевертає», як маленький човник у бурхливому океані. Найголовніше та найперше, що потрібно такому човнику, – це пришвартуватися до великого корабля або берега, спертися на когось або щось, що є достатньо стійким, надійним та стабільним.
І найважливіше, чого не варто робити з будь-якими почуттями підлітка, – НЕ знецінювати почуття та НЕ забороняти їх. Натомість надзвичайно важливо показати, що ви розумієте, що відбувається.
