Дослідники встановили, що навіть немовлята, які ще не можуть оцінити й зрозуміти, що з ними відбувається, реагують на фізичний біль виявом гніву. Джерелом гніву в дорослих, окрім фізичного болю, може стати і біль душевний, а ще – голод, втома, обмеження фізичної свободи.
Це цілком зрозуміло. І біль, і будь-який дискомфорт інстинктивно сприймаються як небезпека – організм миттєво мобілізується для захисту, і емоція гніву є результатом біохімічних змін організму, – вона сигналізує про ці процеси.
Гнів можуть викликати дії інших, які людина сприймає як несправедливі, образливі, що порушують її права і свободу. І тут важливі не самі дії, а те, як пояснює собі їх людина. Ці пояснення виходять із цілого комплексу внутрішніх установок та очікувань. І хоч установки та очікування можуть здаватися нам цілком справедливими, проте вони саме наші – інша людина може реагувати й сприймати ті самі обставини зовсім по-іншому, бо має свої установки та свої очікування. Крім того, у неї свої свідомі та несвідомі побоювання та свої механізми захисту, які підказують лінію поведінки.
Нас дуже рано починають вчити, що гніватися погано. За прояви гніву дітей часто карають. Так, поступово, гнів починає сприйматися як синонім насильства. Якщо страх покарання сильніший за бажання вихлюпнути гнів на навколишніх, він залишається всередині й обертається проти нас самих, руйнуючи душу й тіло, бо витіснений гнів залишає свій відбиток у тілі у вигляді м’язової напруги.
І що ж у такому випадку робити?
Хто має змінити свою реакцію?
Той, хто візьме на себе відповідальність за власний емоційний стан.
По-перше, конструктивно буде не приховувати від себе свої ж почуття, а визнати, що вони є. Але, визнаючи, не засуджувати себе, а висловити, тобто зняти негативну напругу, а потім розібратися, що стало їхньою справжньою причиною і що можна змінити, щоб прийти до більш задовільного стану.
Життя надто складне, щоб можна було дати якісь однозначні рекомендації щодо змін. Щоразу рішення вимагає попереднього аналізу. Саме тому займатися самотерапією завжди складніше, ніж з допомогою психолога, який бачить ситуацію збоку та допомагає розглянути її під різними кутами.
Однак це не означає, що ви абсолютно безпорадні. Адже завжди є два боки медалі, а отже, і самотерапія має свої важливі переваги.
Наприклад, ви можете відкрито говорити про те, що ніколи не ризикнули б довіритися комусь іншому. Самим собі ви можете зізнатися навіть у найнеприємніших почуттях. Тільки важливо й обов’язково не лише думати про це, а й промовляти вголос, коли вас ніхто не чує. Саме промовляння допомагає відокремити себе від тих почуттів, за які ви собі дорікаєте. Адже ці емоції у вас є, ви їх переживаєте, але вони не є ви.
Гнів треба і можна розрядити.
Напруга гніву розряджається, коли людина:
- плаче;
- багато та швидко ходить пішки;
- слухає заспокійливу музику;
- займається будь-якою соціально прийнятною справою, яка потребує застосування фізичної сили та агресії (наприклад, замішування тіста чи вибивання килима).
Усі ці методи зазвичай доступні й ми часто користуємося ними інтуїтивно.
Окрім того, висловити свій гнів можна танцюючи, символічно виражаючи у русі заборонені дії; систематично виконуючи вправи з розслаблення; штовхаючи м’яч або валик, “з емоціями” розриваючи товстий шар старого паперу; б’ючи боксерську грушу; ричачи і кусаючи скручений рушник тощо.
Для опрацювання емоції гніву дуже підходить пластилін. Можна виліпити гнів, а потім, наприклад, розчавити його. Можна, виліпивши «чудовисько гніву», потім послідовно «переліплювати» його в інші почуття, менш руйнівного характеру, наприклад, у смуток. А потім виліпити спокій, або рішучість, і навіть радість. Щоб техніки ліплення діяли ефективно, потрібно сфокусуватись і зосередитися на тих місцях у тілі, де ви відчуваєте гнів. У процесі ліплення уявляйте, як гнів із різних місць перетікає в руки, зливається в кисті, наповнює кінчики пальців, а з них заповнює фігуру з пластиліну.
Розрядивши свій гнів, обов’язково проаналізуйте ситуацію, яка стала стимулом для виникнення емоції. При цьому розглядайте свій гнів як повідомлення, яке потрібно розшифрувати. Поставте собі такі питання:
- Що саме в цій ситуації викликало мій гнів?
- Чи справді ця ситуація чимось небезпечна для мене?
- Якщо справді небезпечна, то що я можу зробити, щоб захистити себе чи уникнути небезпеки?
- Що саме мене образило, обмежило в чомусь?
- Чи може бути, що чиїсь дії чи вчинки означали для мене відкидання, відмову в повазі, любові, симпатії?
- Що означає для вас любов, симпатія, повага саме конкретної людини?
- Які внутрішні установки, очікування вплинули на реакцію гніву?
- Яким є походження поведінки або слів людини, яка викликала гнів? Вона спеціально злить мене? Для чого? Що вона отримає, розлютивши мене? Вона має свої цілі? Які? Та людина сама чогось боїться? Вона вважає джерелом небезпеки мене? Що саме в мені та моїй поведінці інший може розцінити як небезпечне для нього?
- Можливо, мої дії стимулювали реакцію людини, яка, своєю чергою, викликала мій гнів?
- Чи, може, я гніваюсь зовсім з іншої причини, а ця ситуація лише остання крапля чи привід для викиду гніву?
Розібравшись зі справжніми причинами гніву, подумайте, що потрібно зробити (якщо потрібно), щоб ця ситуація не стала хронічною.
