Страх відіграє важливу роль в еволюції людського роду, адже запобігає занадто небезпечним для життя, нерозважливим та імпульсивним діям. Він, безсумнівно, був вже в первісної людини, яка постійно наражалася на небезпеки. У різних культурах діти у своєму розвитку відчувають низку загальних страхів: у ранньому дитячому та дошкільному віці страх відокремлення від матері, у 7-8 років – страх смерті тощо. Це є доказом загальних закономірностей психічного розвитку. Деякі психологічні особливості роблять виникнення страхів у дітей більш імовірним. До таких особливостей належать насамперед емоційна чутливість і тісно пов’язана з нею вразливість, які, подібно до емоційної пам’яті, призводять до яскравого, образного закарбовування травмівних подій життя. Інертність, ригідність нервових процесів, а також розвинена довготривала пам’ять сприяють тривалому утриманню і фіксації об’єкта страху у свідомості та ускладнюють перемикання уваги, що, своєю чергою, закріплює й посилює почуття страху.
ПРОЯСНІМО ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ СТРАХІВ У ДІТЕЙ
- Наявність страхів у батьків (головним чином у матері): тривожність у ставленні до дитини, надмірне відгородження її від небезпек та ізоляція від спілкування з однолітками. Найбільш схильні до цього виду страху єдині діти в сім’ї, які нерідко стають епіцентром батьківських турбот і тривог. Гіперопіка, надмірне оберігання, «здування пилинок» з дитини формує в маленькій людині відчуття слабкості, невпевненості, беззахисності перед навколишнім світом, сповненим небезпеки.
- Рання раціоналізація почуттів дитини, зумовлена надмірною вимогливістю батьків або їхнім емоційним відкиданням дітей.
- Велика кількість заборон з боку одного з батьків своєї статі або надання повної свободи дитині одним із батьків іншої статі, а також численні та нереалізовані погрози з боку дорослих.
- Відсутність умов для рольової ідентифікації з батьком своєї статі, переважно у хлопчиків, що створює проблеми зі спілкуванням із однолітками та породжує невпевненість у собі.
- Конфліктні стосунки між батьками. Емоційна чутливість дитини до конфлікту батьків має тенденцію посилюватися з віком. Особливо вразливі в цьому сенсі дівчатка, через їхню більшу сприйнятливість порівняно з хлопчиками.
- Постійно випробовувані матір’ю нервово-психічні перевантаження внаслідок вимушеної або навмисної підміни сімейних ролей.
- Психічні травми типу переляку, що загострюють вікову чутливість дітей і призводять до виникнення відчуття небезпеки, «зараження страхами» в процесі безпосереднього спілкування з однолітками та дорослими.
ЯК ЖЕ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ?
Сім кроків на шляху подолання страхів.
Перший крок назустріч дитині в боротьбі з її страхами – терпеливість.
Терпеливість важлива тому, що багато страхів здаються дурними. Терпеливість і спокій. Реакція матері завжди передається дитині. Якщо мати починає сваритися, то страх не зникає, а до нього додається страх бути покараним. Дитина перестає скаржитися, замикається в собі. Завдання батьків – не дозволити страху закріпитися й перерости в психічний розлад.
Крок другий – показати свій спокій, але водночас зацікавленість проблемою малюка. Детально розпитати, чого саме боїться дитина.
Третій – поясніть, що це відбувається не тільки з ним (з нею), а й з іншими дітьми також. Розкажіть або придумайте історію про себе. «А ось коли я була маленькою, я теж іноді боялася, але потім виросла і тепер багато всього змінилося…»
Крок четвертий: ніколи не карайте дитину, якщо вона продовжує боятися, не намагайтеся її переконати, що вона погана, бо боїться.
Крок п’ятий – задійте фантазію, якщо не допомагає переконання, шукайте інші способи перемогти страхи. Наприклад, гумор. Розіграйте правдиву сценку, де дитина буде спостерігачем, а не учасником подій. Зіграйте, що чогось боїтеся, а потім оберніть усе на жарт: «Це виявляється он що, а я думала… Ой, як я всіх насмішила…». Обов’язково довго і заразливо смійтеся. Попросіть дитину розповісти цю історію ввечері татові, подивіться, як вона це зробить – з гумором чи тривогою? Почитайте їй дитячі книжки зі схожими сюжетами.
Крок шостий – наполегливість. Боротьба зі страхами іноді буває дуже довгою і виснажливою. Але не відступайте! Головне, не залякувати, не карати, і не викликати нових страхів. Якщо дитина категорично проти, відступіть, але поверніться до цього питання згодом.
Крок сьомий – заохочення. Це може бути слово, іграшка, похід у парк тощо. Якщо дитина переборола якийсь нехай навіть найменший, незначний страх, обов’язково похваліть її, згадуйте цей маленький подвиг ще кілька днів, розповідайте стороннім або іншим людям у присутності дитини, як сміливо вона вчинила. Хваліть її і хваліться нею перед іншими, щоб вона чула. Багато страхів народжуються через власний приклад мами. Слідкуйте насамперед за собою і своєю поведінкою. Нервозність дорослих тільки шкодить дитині. Якщо щоразу кричати, побачивши в малюка в руках виделку: «Ой, що робиться, дитина може собі завдати шкоди», – то дитина в кращому разі проігнорує вас, а в гіршому – довго боятиметься взяти виделку в руки. Можливо, своїм дітям вона також кричатиме: «Кинь виделку, бо поранишся».
Якщо ви бачите, що жодними способами дитині не вдається впоратися зі своїм страхом, якщо з’явилися безсоння, заїкання, дратівливість чи апатія – зверніться до психолога.
Пам’ятайте, що в стресовій ситуації формуються установки нашого підсвідомого, які ми забираємо із собою в доросле життя. Однак, дорогі батьки, існує такий страх, який СТРАШНО втратити. Це страх образити друга, засудити; страх власної байдужості, жадібності, черствості, жорстокосердя. Не втрачайте цей страх!
