Ніхто не може «вилікувати» війну, зґвалтування, розбещення чи будь-які інші жахливі події. Того, що сталося, на жаль, вже не скасувати. Але можна і треба працювати, щоб розуміти
- як на травму реагують тіло, розум та душа,
- чому виникає почуття, що здавлює в грудях, яке можна назвати тривогою або депресією,
- звідки з’являється страх втрати контролю, постійна готовність зіткнутися з загрозою,
- як виникає нездатність повністю відкритися серцем іншій людині,
- чому присутні в житті ненависть до себе, нічні жахи та болючі яскраві спогади – те, що заважає зосередитись, жити на повну.
Травма позбавляє людину почуття контролю над собою. Тому головним завданням процесу відновлення є опанування власним тілом і розумом, віднайдення свого «Я».
Більшості людей для цього потрібно:
1) знайти спосіб заспокоюватися і концентруватися;
2) навчитися зберігати спокій, незважаючи на зорові образи, думки, звуки або фізичні відчуття, які нагадують про минуле;
3) знайти спосіб жити на повну в теперішньому та повноцінно взаємодіяти з іншими;
4) позбутися необхідності зберігати від себе секрети, включаючи секрет того, що довелося зробити, щоб вижити.
Ці кроки не є послідовними. Вони перетинаються. Зробити деякі з них може виявитися складніше, ніж інші – це залежить від індивідуальних обставин.
Травма – це щось набагато більше, ніж просто опис ситуації, що сталася. Емоції та фізичні відчуття, закарбовані під час пережитої травми, відчуваються не як спогади, а як згубні фізичні реакції в теперішньому.
Щоб знову отримати над собою контроль, необхідно подумки повернутися до пережитої травми. Рано чи пізно необхідно буде прийняти те, що трапилося, але тільки після того, як людина почуватиметься захищеною, щоб не сталося повторної травми.
Першочергове завдання – це знайти спосіб справлятися з відчуттями та емоціями, пов’язаними з минулим. Двигуни посттравматичних реакцій розташовані в емоційному мозку. На відміну від раціонального мозку, який проявляється у вигляді думок, робота емоційного мозку – це фізичні реакції.
Наприклад: коли в грудях немовби щось перевертається, дихання частішає, ніби обривається серце, людина говорить затиснутим і пронизливим голосом, а також здійснює рухи, які характерні для заціпеніння, гніву чи оборонної позиції.
Чому ми просто не можемо бути раціональними? І чи може допомогти усвідомлення того, що відбувається?
Раціональний виконавчий мозок чудово допомагає нам зрозуміти звідки беруться наші почуття. Разом із тим раціональний мозок нездатний усунути емоції, відчуття чи думки (такі, як постійне мляве почуття небезпеки або коли людина глибоко в душі вважає себе жахливою людиною, хоч і розуміє що не винна).
Головна проблема у вирішенні посттравматичного стресу полягає у відновленні балансу між емоційним та раціональним мозком, щоб людина відчувала контроль над своїми реакціями та своїм життям. Коли ми провокуємо стан надмірного збудження чи апатії, ми виходимо за рамки нашого «вікна терпимості» — діапазону оптимальної поведінки. Ми стаємо дратівливими та дезорганізованими; наші фільтри перестають працювати — нас турбують звуки та світло, небажані образи з минулого вторгаються в наш розум, і ми впадаємо в паніку чи піддаємося гніву. Якщо ми при цьому закриваємося, то перестаємо щось відчувати розумом і тілом, наші думки плутаються.
Щоб змінити посттравматичні реакції, необхідно «достукатися» до емоційного мозку та провести «відновлення лімбічної системи». Упорядкувати несправні тривожні системи та відновити нормальну роботу емоційного мозку, щоб він тихенько функціонував у фоновому режимі, стежив за тим, щоб ми їли, спали, підтримували зв’язок із близькими, захищали своїх дітей та себе від небезпеки.
Усвідомлений доступ до емоційного мозку можна отримати тільки через самосвідомість. Тобто за допомогою активації медіальної префронтальної кори, тієї частини мозку, яка відстежує те, що відбувається всередині нас, тим самим дозволяючи відчувати. Більшість нашого раціонального мозку зосереджена на тому, що відбувається зовні. Це вона допомагає нам ладнати з навколишніми й будувати плани на майбутнє. Однак це не допомагає нам керувати своїм «я».
Нейробіологічні дослідження показали, що єдиний спосіб змінити свої почуття – це усвідомити внутрішні відчуття і навчитися дружити з тим, що відбувається всередині нас.
Краще це зробити під супроводом фахівця, тобто психотерапевта, який має освіту та досвід роботи саме з травмою.
