Правило в грі – один із перших суспільних договорів дитини. Якщо щоразу переписувати цей договір, щоб уберегти дитину від фрустрації, можливість навчитися жити у світі, де не всі правила можна підлаштувати під себе, втрачається.
Уявімо ситуацію.
Родина грає в настільну гру. Дитина починає програвати, засмучується, намагається змінити правила на свою користь. Дорослим важко спостерігати за цим, особливо якщо йдеться про дитину з особливими освітніми потребами, якій і без того протягом дня доводиться докладати надзусилля, щоб відповідати вимогам суспільства. Тому вони дозволяють зробити ще один хід, не помічають порушення правил або просто піддаються, щоб дитина виграла. Здається, що нічого страшного не відбулося. Зрештою, це ж лише гра. Однак насправді саме в таких простих ситуаціях дитина засвоює набагато більше, ніж правила пересування фішок ігровим полем.
Гра є одним із найбезпечніших просторів для формування соціальних навичок. Саме тут дитина вчиться чекати своєї черги, домовлятися, враховувати бажання інших, поступатися, просити про допомогу, переживати власні помилки тощо. Дитина в грі поступово відкриває важливу закономірність соціального світу: мої бажання мають значення, але поруч є інші люди, чиї бажання також важливі.
На жаль, дорослі часто потрапляють у пастку, створену з найкращих намірів. Ми знаємо, що дитині складніше переключатися, чекати, регулювати сильні емоції чи приймати несподівану зміну ситуації. Ми бачимо, скільки вимог до неї висуває школа та світ, і природно хочемо хоча б удома створити простір, де їй буде легше. Так з’являються рішення: «Не хочу засмучувати», «Їй і так важко», «Він дуже болісно реагує на програш». За цими словами стоїть турбота. Проте варто поставити собі й інше питання: чого навчиться дитина внаслідок такого рішення?
Саме тому дитині, якій складніше засвоювати соціальні правила, потрібно не менше досвіду зустрічі з ними, а більше. Але цей досвід має бути поступовим, зрозумілим і безпечним.
Що старшою стає дитина, то більше соціальних очікувань виникає довкола. Те, що в молодшому віці дорослі готові пояснити словами «він ще маленький» або «їй складно», у підлітковому та дорослому житті може суттєво впливати на дружбу, навчання, роботу та можливість бути частиною групи. Саме тому важливо не чекати, що соціальні навички з’являться самі разом із віком.
Правило у грі можна розглядати як один із перших суспільних договорів дитини. Є я, є інша людина і є домовленість, яка однаково стосується нас обох. Я можу хотіти бути на першому місці, але не завжди буду. Я можу дуже хотіти перемогти, але іноді програватиму. Моє бажання важливе, але бажання іншої людини також має значення. І навіть якщо сьогодні щось відбулося не так, як я хотів, наші стосунки не руйнуються.
Тому наступного разу, коли дитина порушить правило гри, фахівцеві чи батькам варто поставити собі не лише запитання: «Як зробити так, щоб вона дотримувалася правил»? Значно важливіше питати: «Якої навички дитині зараз бракує, щоб вона могла цього правила дотриматися»?
