Що має більшу функціональну цінність для майбутнього дитини – ще одна академічна навичка чи здатність самостійно організувати свій ранок?
Коли дитина доростає до шкільного віку, увага дорослих закономірно зосереджується на підготовці до навчання: букви, цифри, письмо, читання. Чи зможе дитина висидіти урок, виконати інструкцію, тримати ручку, прочитати речення? Для дітей з особливими освітніми потребами цей список часто стає ще довшим: до школи, корекційних занять і домашніх завдань додається робота з психологом, логопедом, корекційним педагогом та іншими фахівцями. У цьому довгому переліку цілей легко згубити не менш важливе запитання: а що наша дитина поступово вчиться робити без нас?
Вона може читати і рахувати, але чи розуміє, коли потрібно прийняти душ? Чи помічає, що одяг став брудним і його потрібно змінити? Чи може самостійно зібрати речі на завтра, приготувати простий перекус, організувати свій ранок або зрозуміти, скільки часу залишилося до виходу з дому? І що вона робитиме, якщо звична послідовність раптом порушиться?
Ці навички рідко отримують стільки ж уваги, скільки академічні досягнення. За них не ставлять оцінок і не видають дипломів, однак саме вони здебільшого визначатимуть якість життя дитини та рівень її залежності від інших.
Коли ми говоримо про самообслуговування, часто уявляємо досить вузький набір дій: почистити зуби, одягнутися, скористатися вбиральнею, помити руки. Насправді функціональна самостійність значно ширша. Це здатність доглядати за власним тілом, підтримувати гігієну, обирати чистий одяг, користуватися необхідними побутовими речами, приготувати нескладну їжу, прибрати після себе. Але не менш важливою частиною самостійності є здатність планувати власні дії: розуміти, що потрібно зробити, у якій послідовності, що для цього знадобиться, скільки часу це може зайняти і що робити, якщо щось пішло не за планом.
Саме остання група навичок часто залишається непоміченою. Дитина може вміти фізично одягнутися, але щоранку чекати, поки дорослий скаже: «Тепер одягайся». Вона може самостійно скласти речі в рюкзак, але лише тоді, коли мама перелічить усе необхідне. Може почистити зуби, але не ініціювати цю дію без нагадування. Формально кожна окрема навичка є, але самостійності все ще немає, тому що дорослий залишається зовнішнім організатором життя дитини.
Дитина росте, а дорослий продовжує виконувати функцію її пам’яті, планувальника, контролера та організатора. І одного дня родина опиняється без відповідей: «Чому дитина нічого не робить сама?»
Проте між «не робить сама» і «не має достатньої кількості можливостей навчитися робити самостійно» дуже тонка межа, бо за декілька місяців неможливо сформувати те, що мало поступово вибудовуватися роками.
Тому фахівцям і батькам варто час від часу питати себе: чи допомагає наша підтримка дитині поступово ставати менш залежною? Якщо сьогодні ми разом збираємо рюкзак, можливо, завтра дитина зможе зробити це за картинками. Якщо зараз потрібно п’ять нагадувань, наступною метою може стати три, потім одне, а згодом – самостійне використання розкладу.
Варто подумати, як поступово передати хоча б частину дорослих завдань «встань», «одягнися», «почисть зуби» самій дитині.
Самостійність не означає робити все без допомоги. Для різних дітей її рівень буде різним. Значно важливіше інше – не робити за дитину те, що за відповідної підтримки вона поступово може навчитися робити сама. Бо наша мета – поступово створити умови, за яких завтра дитина зможе зробити якомога більше без нас.
