Автор: Confidence

Принципи роботи з дітьми, які мають психічні та поведінкові розлади: Пояснювальна записка

Психічні та поведінкові розлади у дітей потребують комплексного підходу до діагностики та лікування. Найбільш результативним є мультидисциплінарний підхід, коли з дитиною працює команда фахівців різних напрямів, забезпечуючи всебічний розвиток та підтримку. Нижче наведені основні принципи та етапи роботи з такими дітьми.

Мультідисциплінарний підхід

Основою успішної роботи з дітьми, які мають психічні та поведінкові розлади, є мультидисциплінарна команда, яка складається з таких фахівців:

1. Дитячий лікар-психіатр: проводить первинну діагностику, визначає необхідність медикаментозного лікування, контролює його ефективність та коригує лікувальний процес.
2. Дитячий психолог: здійснює психодіагностику, проводить індивідуальні та групові заняття, допомагає дитині з розладом та її родині адаптуватися до життя.
3. Логопед: працює над корекцією мовленнєвих порушень, допомагає розвивати комунікативні навички.
4. Корекційний педагог: розробляє та впроваджує індивідуальні навчальні програми, допомагає дитині засвоювати шкільний матеріал з урахуванням її особливостей.
5. Соціальний працівник: надає підтримку родині, допомагає вирішувати соціальні проблеми, координує роботу з іншими організаціями та установами.

Взаємодія з сім’єю

Ефективність роботи з дитиною значною мірою залежить від взаємодії між фахівцями та родиною. Сім’я є ключовим партнером у процесі реабілітації. Основні принципи взаємодії з родиною це:

• Тісний зв’язок: регулярні консультації та зустрічі з членами сім’ї, спільне планування реабілітаційних заходів.
• Розподіл обов’язків і відповідальності: залучення батьків до виконання певних завдань, визначення ролі кожного члена команди для досягнення спільної мети.
• Підтримка та навчання батьків: надання інформації та ресурсів для розуміння розладу, навчання методів взаємодії з дитиною, емоційна підтримка.

Наслідки відмови від консультації дитячого психіатра

Іноді батьки відмовляються від консультацій дитячого психіатра, що може мати негативні наслідки для процесу реабілітації. Відмова від консультацій знижує ефективність допомоги, оскільки психіатр є ключовим фахівцем у діагностиці та лікуванні психічних розладів. Відмова від консультацій означає, що батьки беруть на себе додаткову відповідальність за стан дитини та можуть не отримати необхідної підтримки.

Попередження про можливі наслідки

Ми не відмовляємо в допомозі жодній родині, однак попереджаємо, що відмова від консультації дитячого психіатра погіршує результати реабілітації. Наша мета – забезпечити максимально ефективну підтримку та допомогу дитині та її сім’ї. Наполегливо рекомендуємо дотримуватися рекомендацій усіх членів мультидисциплінарної команди.

Висновок

Мультідисциплінарний підхід у роботі з дітьми, які мають психічні і поведінкові розлади, є найефективнішим методом забезпечення всебічного розвитку та інтеграції дітей у суспільство. Взаємодія між фахівцями та родиною є ключовим елементом успіху, а дотримання рекомендацій усіх членів команди забезпечує найкращі результати.

ПСИХІАТРИЧНА ДОПОМОГА:

роз’яснення, нюанси, важливі моменти

Страх і стигма щодо отримання психіатричної допомоги часто стають на перешкоді, щоб принаймні зважитися на звернення до сімейного лікаря щодо свого ментального здоров’я. 

Якщо у дитини з’являються психологічні порушення, треба якомога раніше звернутися до сімейного лікаря чи педіатра, щоб вони вирішили, чи потрібне лікування, та, за потреби, скерували до дитячого психіатра. Можна також одразу звернутися до дитячого психіатра, як-от ми звертаємося до інших дитячих лікарів, наприклад, офтальмолога чи отоларинголога. Раннє звернення – запорука успіху. 

Наразі  психіатрична допомога орієнтована на визнання й дотримання прав людини, тому були прийняті поправки до Закону України «Про психіатричну допомогу» та ухвалена КМУ «Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року». 

Нині зроблено важливі кроки для захисту пацієнтів із психічними розладами. Так, наказ МОЗ України від 13.05.2019 № 1063 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства охорони здоров’я України від 22 січня 2007 року № 20» визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства охорони здоров’я України від 22 січня 2007 року № 20 «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги», скасовує диспансерний облік для людей, які мають психічні порушення».

Важливо! 

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, отримані при медичному обстеженні пацієнта.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

 Підстави: Стаття 39-1. Право на таємницю про стан здоров’я Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

Важливо! 

У разі незгоди одного з батьків або за відсутності батьків, психіатричний огляд особи віком до 14 років (малолітньої особи) проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення іншого законного представника зазначеної особи до цього органу. 

Підстави: Стаття 11. Закон України «Про психіатричну допомогу».

Примусовий огляд дитини, а також амбулаторне і стаціонарне лікування дитини (якщо батьки не згодні) проводять у трьох випадках:

1. Коли дитина – внаслідок психічного порушення – представляє небезпеку або загрозу для  себе (суїцидальна поведінка).
2. Коли дитина представляє небезпеку або загрозу для навколишніх – агресія внаслідок психічного порушення.
3. Коли дитина не може забезпечити свою життєдіяльність внаслідок психічного порушення.

Важливо! 

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на:

• відмову від надання психіатричної допомоги, за винятком випадків її надання в примусовому порядку, передбаченому законом;
• усі види медико-санітарної допомоги (у тому числі санаторно-курортне лікування) за медичними показаннями; 

Підстави: Стаття 25. Права осіб, яким надається психіатрична допомога, Закон України «Про психіатричну допомогу».

Будь-яка дитина має право на освіту.

Батьки мають право обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття освіти для дитини. Школа чи дитячий садок, до яких звернулися батьки дитини з особливими освітніми потребами, зобов’язані створити інклюзивний клас або групу, відповідно до ст. 55 «Про освіту».

Будь-яка особа з інвалідністю має право на працю. 

Особи  з інвалідністю мають право на працю, незалежно від групи (це означає, що 1,2,3 групи – так звані «робочі групи»).

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, зокрема з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи державної служби зайнятості. Стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Висновок  про  нездатність  до  трудової діяльності  внаслідок  інвалідності  готується  виключно за згодою особи  з  інвалідністю  (крім  випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);

Відповідно до п. 2.2 «Інструкції про встановлення груп інвалідності», затвердженої Наказом МОЗ України від 05.09.2011р. № 561, висновок про нездатність до трудової діяльності готується лише у разі згоди людини з інвалідністю.

Після Бога йде батько

Вольфган Амадей Моцарт

І мама, і тато люблять свою дитину. Але чи є різниця в їхній любові? 

Звісно. 

Любов батька не схожа на любов матері. Батько – це інший погляд на світ. 

Так, і тато, і мама люблять дитину завжди: коли вона добре поводиться, і коли бешкетує. Однак і тут є різниця. 

Мамина любов до дитини – абсолютна. Батько ж здатен не виявляти свої почуття, його любов потрібно завойовувати. 

Батько – це підтримка, сила, джерело творчого натхнення. Батько – це той, хто навчає життя і дає зрозуміти, що не завжди може бути все по-нашому. Він загартовує.

Дитина сприймає маму та тата як найважливішу частину себе. І спочатку сама мама є світом дитини, а пізніше вона виводить дитину у світ через себе. Дитина пізнає світ через маму, бачить світ її очима, акцентує на тому, що важливо для мами. Свідомо або несвідомо, мама активно формує сприйняття дитини. І з батьком дитину теж знайомить мама – вона транслює ступінь значущості батька.

У житті трапляється так, що стосунки між татом і мамою не переживають якусь кризу й руйнуються. У цьому випадку, коли мама ображена, не любить, не може довіряти, не поважає тата – у такому стані мама, дивлячись на свою дитину і знаходячи в ній схожості та прояви батька, буде свідомо або несвідомо транслювати дитині, що ця «чоловіча частинка» є поганою. І дитина, виходячи із бажання вижити в такій сімейній системі, все ж таки відмовляється від батька. Як наслідок – відмовляється від своєї «чоловічої частинки». 

Якщо говорити про дівчаток, то для них важливі прояви уваги тата. Якщо мама це підтримує, тоді тато показує, що жінка прекрасна, що він її любить. У подальшому саме цей досвід спілкування з татом дозволить дівчинці почуватися привабливою жінкою. Доньки, які “не мали доступу до свого тата”, психологічно так і залишаються дівчатками, незалежно від того, що давно вже стали дорослими. 

Люди, які не люблять себе, вважають себе негарними, не приймають свою індивідуальність, схильні до надмірного самоосудження та засудження всіх, – зазвичай це ті колишні діти, мами яких засуджували та відкидали в житті дитини важливість батька.

Що ж робити дорослим, якщо у стосунках є непорозуміння і навіть неприязнь?

Важливо не змішувати свої стосунки пари з батьківськими. Для дитини це може бути нестерпно. 

Потрібно розрізняти поняття “партнер” і поняття “батько”. Якщо ваш чоловік поганий  партнер для вас, це ще не означає, що він поганий батько. 

Щоразу частіше трапляються у практиці випадки, коли спочатку після розлучення мама намагається довести дитині, що її тато поганий не тільки як партнер, але як і тато. А згодом тато повертається й завойовує увагу та довіру дитини. Тоді вже змінюються стосунки дитини з мамою. 

Мама, яка не може прийняти батька своєї дитини, не може повністю прийняти і свою дитину. Не може любити її безумовно. Як наслідок – дитина може втратити доступ до обох батьків. 

Чоловіче – це набагато більше, ніж просто схожість на батька. Це закон, духовність, гідність, внутрішнє відчуття доречності, самореалізація, матеріальний дохід. Це все можливо, коли є позитивний образ батька.

Якою позитивною не була б мама, але саме тато ініціює дорослу частину всередині дитини. Безпорадні люди – це, зазвичай, ті, хто не мали доступу до свого батька.

Невже батько настільки важливий?

Так, кожен із нас – це продовження та результат злиття двох потоків: материнського та батьківського. Коли дитина приймає своїх батьків, погоджується з тим, що батьки є такі, як вони є, то автоматично отримує шанс рости та розвиватися повноцінно. Це і є батьківське благословення.

 Страх відіграє важливу роль в еволюції людського роду, адже запобігає занадто небезпечним для життя, нерозважливим та імпульсивним діям. Він, безсумнівно, був вже в первісної людини, яка постійно наражалася на небезпеки. У різних культурах діти у своєму розвитку відчувають низку загальних страхів: у ранньому дитячому та дошкільному віці страх відокремлення від матері, у 7-8 років – страх смерті тощо. Це є доказом загальних закономірностей психічного розвитку. Деякі психологічні особливості роблять виникнення страхів у дітей більш імовірним. До таких особливостей належать насамперед емоційна чутливість і тісно пов’язана з нею вразливість, які, подібно до емоційної пам’яті, призводять до яскравого, образного закарбовування травмівних подій життя. Інертність, ригідність нервових процесів, а також розвинена довготривала пам’ять сприяють тривалому утриманню і фіксації об’єкта страху у свідомості та ускладнюють перемикання уваги, що, своєю чергою, закріплює й посилює почуття страху.

ПРОЯСНІМО ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ СТРАХІВ У ДІТЕЙ

1. Наявність страхів у батьків (головним чином у матері): тривожність у ставленні до дитини, надмірне відгородження її від небезпек та ізоляція від спілкування з однолітками. Найбільш схильні до цього виду страху єдині діти в сім’ї, які нерідко стають епіцентром батьківських турбот і тривог. Гіперопіка, надмірне оберігання, «здування пилинок» з дитини формує в маленькій людині відчуття слабкості, невпевненості, беззахисності перед навколишнім світом, сповненим небезпеки.
2. Рання раціоналізація почуттів дитини, зумовлена надмірною вимогливістю батьків або їхнім емоційним відкиданням дітей.
3. Велика кількість заборон з боку одного з батьків своєї статі або надання повної свободи дитині одним із батьків іншої статі, а також численні та нереалізовані погрози з боку дорослих.
4. Відсутність умов для рольової ідентифікації з батьком своєї статі, переважно у хлопчиків, що створює проблеми зі спілкуванням із однолітками та породжує невпевненість у собі.
5. Конфліктні стосунки між батьками. Емоційна чутливість дитини до конфлікту батьків має тенденцію посилюватися з віком. Особливо вразливі в цьому сенсі дівчатка, через їхню більшу сприйнятливість порівняно з хлопчиками. 
6. Постійно випробовувані матір’ю нервово-психічні перевантаження внаслідок вимушеної або навмисної підміни сімейних ролей. 
7. Психічні травми типу переляку, що загострюють вікову чутливість дітей і призводять до виникнення відчуття небезпеки, «зараження страхами» в процесі безпосереднього спілкування з однолітками та дорослими.

 ЯК ЖЕ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ?

Сім кроків на шляху подолання страхів.
Перший крок назустріч дитині в боротьбі з її страхами – терпеливість. 

Терпеливість важлива тому, що багато страхів здаються дурними. Терпеливість і спокій. Реакція матері завжди передається дитині. Якщо мати починає сваритися, то страх не зникає, а до нього додається страх бути покараним. Дитина перестає скаржитися, замикається в собі. Завдання батьків – не дозволити страху закріпитися й перерости в психічний розлад.

 Крок другий – показати свій спокій, але водночас зацікавленість проблемою малюка. Детально розпитати, чого саме боїться дитина.

Третій – поясніть, що це відбувається не тільки з ним (з нею), а й з іншими дітьми також. Розкажіть або придумайте історію про себе. «А ось коли я була маленькою, я теж іноді боялася, але потім виросла і тепер багато всього змінилося…»

Крок четвертий: ніколи не карайте дитину, якщо вона продовжує боятися, не намагайтеся її переконати, що вона погана, бо боїться.

Крок п’ятий – задійте фантазію, якщо не допомагає переконання, шукайте інші способи перемогти страхи. Наприклад, гумор. Розіграйте правдиву сценку, де дитина буде спостерігачем, а не учасником подій. Зіграйте, що чогось боїтеся, а потім оберніть усе на жарт: «Це виявляється он що, а я думала… Ой, як я всіх насмішила…». Обов’язково довго і заразливо смійтеся. Попросіть дитину розповісти цю історію ввечері татові, подивіться, як вона це зробить – з гумором чи тривогою? Почитайте їй дитячі книжки зі схожими сюжетами.  

Крок шостий – наполегливість. Боротьба зі страхами іноді буває дуже довгою і виснажливою. Але не відступайте! Головне, не залякувати, не карати, і не викликати нових страхів. Якщо дитина категорично проти, відступіть, але поверніться до цього питання згодом.

Крок сьомий – заохочення. Це може бути слово, іграшка, похід у парк тощо. Якщо дитина переборола якийсь нехай навіть найменший, незначний страх, обов’язково похваліть її, згадуйте цей маленький подвиг ще кілька днів, розповідайте стороннім або іншим людям у присутності дитини, як сміливо вона вчинила. Хваліть її і хваліться нею перед іншими, щоб вона чула. Багато страхів народжуються через власний приклад мами. Слідкуйте насамперед за собою і своєю поведінкою. Нервозність дорослих тільки шкодить дитині. Якщо щоразу кричати, побачивши в малюка в руках виделку: «Ой, що робиться, дитина може собі завдати шкоди», – то дитина в кращому разі проігнорує вас, а в гіршому – довго боятиметься взяти виделку в руки. Можливо, своїм дітям вона також кричатиме: «Кинь виделку, бо поранишся».

Якщо ви бачите, що жодними способами дитині не вдається впоратися зі своїм страхом, якщо з’явилися безсоння, заїкання, дратівливість чи апатія – зверніться до психолога. 

Пам’ятайте, що в стресовій ситуації формуються установки нашого підсвідомого, які ми забираємо із собою в доросле життя. Однак, дорогі батьки, існує такий страх, який СТРАШНО втратити. Це страх образити друга, засудити; страх власної байдужості, жадібності, черствості, жорстокосердя. Не втрачайте цей страх! 

Більшість негараздів і проблем з’являються тому, що ми постійно чекаємо, аби хтось зробив нас щасливими. Цей «хтось» обов’язково щось має робити: виконувати якісь дії, говорити певні слова, бути поруч, коли нам потрібно, проводити з нами час тощо. 

Однак перекладати відповідальність за своє щастя на інших – безглуздо й нерозумно. Доки людина сама не навчиться робити себе щасливою, цього за неї не зможе зробити ніхто. Це лише здається, що багато речей залежать від інших, що з появою в нашому житті когось особливого наша доля набуде зовсім інших барв. 

Безумовно всі ми впливаємо одне на одного. Але ядром, основою нашого життєвого благополуччя, є ми самі. Якщо я не бажатиму змін і не робитиму жодних дій для того, щоб стати щасливою, то навряд чи хтось інший зможе це зробити за мене.

Ось кілька простих рекомендацій, що допоможуть зробити життя цікавішим, радіснішим і насиченим. І вже самі обирайте, що вам підходить, а що – ні…

Не спіть занадто довго. 

Візьміть собі за звичку прокидатися в той самий час – не пізніше 8.00. Таким чином ви не тільки зможете мати купу додаткового часу, але й допоможете собі зберегти молодість і красу, бадьорість та енергійність. Звичайно ж, для того, щоб рано прокидатися, потрібно й лягати раніше. Лікарі рекомендують лягати спати о 22:00, а прокидатися в період з 6 до 7 ранку. Сон – це наша краса та енергія.

Робіть нескладні фізичні навантаження. 

Для тих, хто займається спортом регулярно, слово «неважкі» може прозвучати навіть дивно. Але ті люди, для яких спорт не таке вже й часте явище, за допомогою саме легких фізичних навантажень можуть суттєво зміцнити своє здоров’я, самопочуття та фізичну форму.

Це може бути звична руханка: присідання, нахили тулуба ліворуч і праворуч, прес, відтискання. Або знайдіть в інтернеті спеціальні навчальні відеоролики та виконуйте вправи з інструкціями тренера. Не полінуйтеся та виділіть на це 20-30 хвилин на день. Пройде зовсім небагато часу, і ви побачите позитивні зміни у своїй душі та тілі.

Мінімум 20 хвилин для саморозвитку. 

Розвиватися і ще раз розвиватися. Щодня! Без цього світ не буде цікавим, а ви не будете цікавими для світу. Виробіть звичку більше читати. Намагайтеся не марнувати час в інтернеті, фільтруйте інформацію. Чимало людей просиджують годинами за комп’ютером, а результату – 0. Виділіть для себе ті ресурси, які справді є для вас корисними та цікавими. 

Позбавляйтеся самокритики. Ми звикли критикувати себе, звинувачувати, порівнювати з іншими. Користі з цього нема, адже те, що ми про себе думаємо, те й маємо. Цей закон працює беззастережно. Хто як не ви самі повинні любити та поважати себе насамперед? Скажу одразу, що відмовитися від самокритики непросто. Необхідна практика. Свої думки потрібно відловлювати та перебудовувати. Наприклад, коли в черговий раз почнете займатися самокритикою, ущипніть себе за руку. Це стане певним попереджувальним знаком. Або придумайте щось схоже.

Мотиваційні фільми. Мінімум 1 раз на тиждень дивіться якийсь мотиваційний фільм. Хороший фільм повинен приносити вам задоволення, змушувати про щось замислитися, можливо, щось переосмислити. Іноді фільм допомагає нам вирішити ті чи інші проблеми, поглянути на ситуацію під іншим кутом.  

Безумовно, кожен із нас має власні «рецепти» того, як зробити своє життя радісним та наповненим. Я ж рекомендую почати з найпростішого – захотіти стати щасливими.

Упродовж життя кожна людина стикається з втратами. Чимало людей втратою
вважають тільки смерть, але насправді це поняття набато ширше.
Втрати можуть бути різними:
✅соціальні (втрата роботи чи навчання);
✅ психічні і фізичні (втрата здатностей та можливостей);
✅духовні(розчарування у вірі);
✅матеріальні(наприклад, втрата домівки);
✅психологічні (втрата фізичної привабливості, молодості);
✅втрата близької людини (розлучення, смерть).
Інколи так складається, що одна людина може переживатиме кілька втрат
водночас. Це непросто, адже будь-яка втрата завжди супроводжується психологічними
переживаннями. Однак найтрагічніші для людини події життя завжди пов’язані з
втратою близької людини.
Психоаналітик Еріку Ліндеман ввів вислів “робота горя”. Горе – це реакція на
втрату значущого об’єкта, що передбачає душевний біль, смуток, гнів, безпорадність,
почуття провини й розпач. Функція горя – дозволити людині змиритися з втратою,
адаптуватися до неї.
Психологиня Елізабет Кюблер-Рос у своїй книзі “Про смерть і вмирання”
описала 5 стадій горя:
– заперечення;
– гнів;
– торг;
– депресія;
– прийняття.
Проте варто зазначити, що кожен переживає ці стадії по-своєму. Хтось – довше,
хтось – швидше, у різній послідовності. Інколи людина може повертатися до тієї стадії,
яку начебто вже пройшла. Важливим моментом є те, що досвід переживання втрати
ніхто не повинен переживати наодинці. Підтримка рідних, друзів, соціуму – необхідні у
переживанні горювання.
🙌 Що може бути підтримкою для людини, яка переживає горе?
📍1. Безумовне сприйняття її реакцій та переживань (сльози, плач, гнів, або інші
реакції).
📍2. Допомога щодо організації ритуалів прощання.
📍3. Вислуховування, проговорювання з людиною її суму та болю.
📍4. Співчуття варто висловлювати в доречній формі, без довгих промов. Достатньо
сказати, що ви щиро переживаєте.
📍5. Не варто розповсюджувати історію горя у соцмережах без дозволу людини.
📍6. Якщо близька людина – загиблий, можна влаштовувати вечори пригадування
світлих моментів про його/її життя.
📍7. Порадити звернутися до фахівця.

!?️ Чого варто і не варто говорити?
Варто говорити: “Я тобі співчуваю”, “Мені шкода, що так сталося”, ” Я тебе
люблю”, “На твоєму місці, можливо, я б відчувала / відчував те саме”, “Я з тобою”.
Не варто говорити: “Ой, та що ти переживаєш”, “Та знайдеш собі іншого”,
“Народиш іншу дитину”, “Час лікує”, ” Ти маєш бути сильною / сильним”, “Я розумію, як
тобі боляче”.
👫Важливо визнати, що консультації з психологом дуже важливі, як і підтримка
рідних і друзів.

Ірина Калініченко 

Що таке резильєнтність?

Резильєнтний – той який має здатність гнутись, але при цьому не ламатися та повертатися до попередньої форми чи стану.

Якщо ми говоримо  про людей, то резильєнтність – це властивість, яка допомагає впоратися із викликами, повернутися до норми й продовжити повноцінно жити.  Повернення до норми – це вибір, тому важливо розуміти, що легкість цього вибору для всіх різна. Ми повинні намагатися розвивати свою резильєнтність, щоб вибратися з полону кризових подій та спробувати стати кращою версією себе.

6 чинників резильєнтності.

1.   Бути оптимістом. Оптимізм – установка що містить надію й упевненість у тому, що все складеться добре. Бути резильєнтним  оптимістом не означає ігнорувати проблеми у житті, це означає шукати позитивні сторони, бачити сенс та змістовність свого життя, зосереджуватися на приємностях й «запускати» позитивні думки.
2.   Протистояти страху. Відчуття страху є цілком природним. Важливо зрозуміти, що викликає страх, а тоді засвоїти й практикувати навички, необхідні для його опанування. Багатьом людям легше дивитися в обличчя страху тоді, коли поруч є інші, ті, кого знають і кому довіряють.  Щоб подолати страх, потрібно зустрітися з ним віч-на-віч, – саме це роблять резильєнтні люди.
3.   Відчувати власну цінність. Кожна людина має свою цінність від народження. Розуміння й нагадування собі своїх цінностей зменшить сприйняття загрози та допоможе зрозуміти, за що варто боротися. Якщо людина має міцні цінності – вона пройде цей шлях.
4.   Плекати стосунки. Міцні соціальні зв’язки знижують частоту  фізичних і психічних проблем зі здоров’ям. Отримувати і надавати підтримку – це процес, а не одинична подія. Коли людина відчуває підтримку сім’ї, друзів, колег, вона почувається впевненіше, краще контролює себе й сприймає стресові ситуації як такі, з якими можна впоратися. Майже ніхто з резильєнтних людей не крокує в цьому світі самотужки, тож і ви не повинні!
5.   Бути когнітивно гнучким. Резильєнтні люди зазвичай гнучкі в тому, як вони думають про труднощі, як позитивно переосмислюють життєві виклики та регулюють емоції.

Піт Кернер писав: «Життя = зміна. Якщо ви так чи інакше змінюється, то чому б не змінитися на краще? Ви можете змінитися на краще або на гірше, іншого вибору не дано; неможливо вічно залишатися на одному місці».

6.   Відчувати сенс і мету життя. Фредерік Ніцше писав: «Той, у кого є ЧОМУ, може витримати майже будь-яке ЯК» – так він говорив про силу сенсу.  Віктор Франкл  рекомендує шукати  сенс не через питання «У чому сенс мого життя?», а запитувати натомість «Чого життя вимагає від мене?». Важливо не те, «чого я можу очікувати від життя», а те, «чого життя очікує від мене».

 Ніхто з нас не знає, як ми потрапили в це конкретне місце, у саме цей час історії. Також ми не вибирали собі батьків. І все ж ми опинилися тут і зараз, з унікальним набором досвіду, знань, навичок. Тому важливо зосередитися на тому, що я роблю зараз, із тим, що вже маю. І, мабуть, правильно було б сказати сьогодні кожному з нас: «Роблю все, що можу, з тим, що маю».

Долучайтеся до наших проєктів, допомагайте собі ставати резильєтнішими. Ваша підтримка поруч разом із Confidence.

Рекомендуємо ознайомитися з книгою «Резильєнтність: мистецтво долати найбільші виклики життя», Стівен М. Саутвік, Деніс С. Чарні, 2022 р. 

Стрес – це стан психічної напруги, що виникає у відповідь на несприятливі зовнішні умови. 

Є стрес короткочасний. Він впливає на людину певний проміжок часу, недовго, і зазвичай організм реагує короткочасним виділенням гормонів стресу, що, своєю чергою, прискорює і покращує памʼять, мʼязову активність тощо. Здається, нічого поганого в стресі тут немає. І це справді може бути так. Короткочасний стрес, де дитині або дорослому вистачило внутрішнього чи зовнішнього ресурсу витримати його і вийти із ситуації, тобто адаптуватись, не несе ніякої шкоди для організму. 

Але тут варто згадати дослідження, які провели вчені, щодо впливу на людину пролонгованого, довготривалого стресу. 

Вчені проводили досліди на мишах і виявили, що тривала дія кортизолу (так званого “гормону стресу”) впливає на клітини мозку, зупиняючи утворення нових та навіть руйнуючи ті, які вже існують. 

Тож розгляньмо детальніше, що відбувається в мозку, і як це впливає на когнітивні функції. 

Як ми вже з’ясували, під час стресу виділяється гормон кортизол. Це відбувається тому, що гіпоталамус сигналізує про небезпеку гіпофізу, а той уже регулює всі гормональні можливості нашого організму: надсилає сигнал в наднирники, які саме виробляють адреналін та кортизол, посилає сигнал в підшлункову, аби збільшити рівень інсуліну в крові, адже кортизол і адреналін впливають на збільшення кількості глюкози в крові тощо. Тому пролонгований стрес може впливати на всі гормональні процеси.

Далі кортизол накопичується в організмі, а саме в головному мозку. Це негативно впливає на гіпокамп, що відповідає за памʼять та емоційний стан. Саме тому діти та дорослі гірше запамʼятовують нове та забувають стару інформацію, а емоційний стан погіршується. 

Довготривалий стрес впливає на розмір амигдали та її функціонування. Саме амигдала відповідає за реакцію на стрес. Вона збільшується у розмірах та ніби втрачає вміння відділити реальну небезпеку від нереальної. Тому може підвищуватись відчуття тривоги, можуть з’являтися інші тривожні реакції, наприклад, панічні атаки. 

Також гормони стресу впливають на кору головного мозку, яка відповідає за всі вищі психічні функції, такі як: увага, мислення, планування тощо. Людина може відчувати труднощі у свідомому прийнятті рішень, діти гірше контролюють поведінку, можуть погіршуватися навчальні навички. 

При дії стресу втрачається здатність мозку утворювати нові нейрони та «плести» з них сітки, що відтак погіршує здатність мозку адаптуватися до нових ситуацій.

Отже, тривалий стрес впливає на всі когнітивні функції. Навіть більше – він змінює  структуру мозку. 

Тому дорослим і дітям важко

 ⁃ запамʼятовувати;

 ⁃ працювати і вчитися як ДО дії стресу, адже мозок швидше втомлюється;

 ⁃ приймати свідомі рішення;

 ⁃ контролювати деякі емоційні реакції;

 ⁃ швидко адаптовуватися до нових умов.

Щоб уміти краще справлятися зі стресом, важливо дотримуватися кількох правил, виконання яких поліпшить ваш стан.

Радить психолог, нейропсихолог, педагог, фахівчиня ГО “ЦПД “Конфіденс” Аліса Лохмачова: 

1. Піклуйтеся про власне здоровʼя: максимально збалансоване харчування, достатню кількість сну й прогулянок. 
2. Якісний відпочинок. Для дітей і дорослих – без гаджетів, за улюбленою справою.
3. Піклуйтеся про власний психологічний стан: медитації, фізичне навантаження, дихальні вправи.
4. Батькам: намагайтеся не створювати для дітей додатковий стрес у вигляді купи занять. Піклуйтесь про емоційне благополуччя у власному домі.

Автор:Аліса Лохмачова

Кожен із нас має унікальний досвід стосунків, які формують нашу ідентичність. Стосунки можуть бути джерелом радості, підтримки, а також викликів. У цьому пості я хочу заглибитися в те, як стосунки впливають на наше життя, чому вони є важливими для нашого психічного здоров’я, і як ми можемо їх покращити.

Стосунки формують не лише те, як ми сприймаємо інших, а й те, як ми бачимо себе. Наше спілкування, реакції та динаміка взаємодії можуть істотно вплинути на нашу самооцінку.
Те, що ми чуємо від наших партнерів, може впливати на самосприйняття. Позитивні відгуки підвищують впевненість, а критика може завдати шкоди нашій самооцінці. Невербальні сигнали, такі як міміка чи тон голосу, також мають велике значення.

У стосунках ми часто стаємо залежними один від одного у певному сенсі. Ця залежність може бути зрілою формою – тоді це взаємозалежність, і певною мірою компенсацією – тоді це співзалежність. Важливо навчитися збалансовувати власні потреби з потребами партнера та мати особисті кордони або вибудовувати їх.

Стосунки не лише віддзеркалюють нас, але й сприяють розвитку. Вони можуть стати ареною для особистісного зростання, якщо ми відкриті та готові до змін.

Конфлікти є невід’ємною частиною будь-яких стосунків. Правильний підхід до їхнього вирішення може навчити нас терпеливості, емпатії та конструктивного спілкування. Кожен конфлікт може стати можливістю для зростання, якщо ми вміємо аналізувати його причини та шукати компроміси.

Готовність відкритися партнеру та показати свою вразливість може зміцнити зв’язок. Цей крок може бути страшним, але також може призвести до глибшого розуміння одне одного, зміцнити довіру.

Намагайтеся зрозуміти, що відчуває партнер. Емпатія дозволяє побачити ситуацію з перспективи, що може значно зменшити конфлікти. Важливо, щоб партнери підтримували одне одного в досягненні особистих цілей. Це створює здорове середовище для зростання обох. Регулярно обговорюйте свої почуття, думки і побоювання. Відкритість у спілкуванні зменшує ймовірність непорозумінь і дозволяє залишатися на одній хвилі.

Стосунки – надзвичайно важлива частина життя. Вони формують наше самосприйняття, впливають на психічне здоров’я і можуть бути потужним фундаментом для особистісного зростання. Успішні стосунки вимагають зусиль, розуміння і готовності працювати над собою.

Пам’ятайте, що кожні стосунки – це унікальна подорож. Важливо не лише насолоджуватись моментами щастя, але й вміти проходити через складнощі, навчаючись і зростаючи разом. Так ви зможете побудувати глибокий міцний зв’язок, який принесе радість і підтримку обом.

Чому зараз важливо звертатися до психіатрів?

Психічне здоров’я є важливою невід’ємною частиною нашого загального добробуту. Воно впливає на наші думки, почуття, поведінку, стосунки, продуктивність і якість життя. Однак багато людей стикаються з різними психічними проблемами, які можуть погіршувати їхнє самопочуття і перешкоджати їхньому функціонуванню. Це зокрема депресія, тривога, стрес, залежності, посттравматичний стресовий розлад тощо. Ці розлади можуть бути викликані різними факторами: генетикою, хворобами, травмами, конфліктами, кризами, соціальнимсередовищем та іншими.

Особливий руйнівний вплив на психічне здоров’я людини має війна. Постійна тривога за своє життя чи життя близьких людей, екзистенційні вибори, з якими доводиться стикатись, втрата рідних та друзів, житла, грошей, роботи, стабільності – це фактори, які, безумовно, спричиняють розвиток психічних розладів.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), близько 1 млрд людей у світі страждають від психічних розладів. Водночас лише невелика частина з них отримує адекватну допомогу й лікування. За даними українського аудиту ресурсів і послуг у сфері психічного здоров’я, проведеного за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), нині лише 10 % українців, які відчувають психологічний дискомфорт, звертаються до лікаря. Багато хто не звертається до психіатрів через стигму, недоступність послуг, незнання симптомів або власних потреб. Однак зволікання може призвести до погіршення стану, ускладнення діагностики й лікування, зниження якості життя і навіть до смертельних наслідків.

Психіатри – це лікарі, які спеціалізуються на попередженні, діагностиці й лікуванні психічних розладів. Вони надають безпечний простір для обговорення вашого стану і пропонують ефективнi методи лiкування.

Коли звертатися до психіатра?

Важливо звернутися до лікаря–психіатра, якщо ви відчуваєте психологічний дискомфорт або переживаєте труднощі у своєму житті.

На питання «Коли звертатися до психіатра?» насправді немає однозначної вiдповiдi, адже кожна людина є унікальною, має свою історію та симптоми. Проте все ж існують певні ознаки й ситуацiї, якi можуть свiдчити про необхiднiсть консультацiї з психiатром.

Серед таких:

Якщо ви впізнали себе у будь-якому з цих пунктів або просто відчуваєте потребу у професійній психологічній допомозі, не зволікайте звертатися до психіатра. Що швидше ви почнете лікування, то кращими будуть результати і менше ускладнень.

Якi переваги вчасного звернення до психiатра?

Звернення до лікаря–психiатра може мати багато переваг для вашого психiчного i фiзичногоздоров’я. Ось деякi з них:

Люди можуть боятися психіатрів через різні причини.

Це лише деякi можливi причини, чому люди бояться звертатися до психiатрiв. Та важливо пам’ятати, що психiатри – це професiйнi квалiфiкованi лiкарi, якi мають за мету допомогти людям з психiчними проблемами. У своїй роботi психіатри дотримуються конфiденцiйностiй етичних принципiв; можуть пропонувати рiзнi методи лiкування i спiвпрацювати з пацiєнтом для досягнення найкращих результатiв.

Якщо ви вважаєте, що вам потрiбна допомога психiатра, це не означає, що ви слабкi, виннiабо «ненормальнi». Це означає, що ви хочете полiпшити своє психiчне здоров’я i якiстьжиття. Звернутися по допомогу – це смiливий i розумний крок.

Лікар-психіатр, психотерапевт

АНПЛЕЄВ Андрій Борисович